Електронний архів оцифрованих періодичних видань Центральної Наукової Бібліотеки ХНУ імені В.Н. Каразіна
Видання:
Харьковские губернские ведомости (додаток)
Регіон:
Харків
Номер видання:
39
Дата випуску:
29.04.1863
Дата завантаження:
01.02.2022
Сторінок:
8
Мова видання:
Російська
Рік оцифровки:
Кількість номерів:
Текст роспізнано:
ТАК
Опис:
Оригінал зберігається:
Центральна Наукова Бібліотека ХНУ імені В. Н. Каразіна

На весь екран

Знайшли помилку? Напишіть нам про це на пошту welcome@back2news.org

МІРЬМІТк ПРИБАВЛЕНІЯ К Ъ ХАРЬКОВСКИМ Ъ ГУБЕРН СК И М Ъ ВѢ ДОМ ОСТЯМ Ъ . Выходятъ по По недъ льни намъ . С редамъ и П ятницамъ . ( г о д ъ п я т ы й ) . No 39 . П О Н Е Д Ѣ Л Ь Н И К Ъ . .29-е Апрѣля. « 9 6 3 . Подписная цѣна на Прибавленія: Безъ доставки и Съ доставкою пересылки. и пересылкою. За годъ 2 р. 2р. 50к. с. — полгода 1 р.25к. 1р. 60к. с. На Губернскія Вѣдомости: Безъ переплета . . . 3 р. сер. Въ переплетѣ. . . • 3 р. 83к. За доставку на домъ или пе­ ресылку по почтѣ въ годъ 50 к. Подписавшіеся на оба изданія платятъ за пересылку или до­ ставку только 50 коп. сереб. Подписка принимается въ Кон­ торѣ Редакціи, въ нижнемъ эта­ жѣ дома Губернскихъ Присут­ ственныхъ мѣстъ. Частныя объявленія принима­ ются за букву и цифру но % коп. сер. за каждый разъ. С татьи для напечатанія и вообще всякаго рода извѣстія просятъ присылать на имя Р едактора . СОДЕРЖ АНІЕ: Д о л я .— Замѣтка на театральныя замѣтки.— Частныя объявленія.— д о л я , драма у п ъ я т и д ія х ъ ,— С т к ц е н к а . A ttei люде: Маруся Петренчиха, удова, замбжня селянка, жінка вже остёрковата, літъ за— 40. Івачь Петренко, синъ Марусі. Вустя Дзюбиха, жінка тежъ не молода; така приязна зъ-виду; зъ другой діі удова. Олена , дочка Вусті, молода дівка, красива, а далі жіпка Івапова; одна жінка у матері, любимка. Лисичиха, стара баба, літъ підъ 60; на виду у ней нимало брижжівъ, але ще бадёрна. Ивга, здорова дівка, літъ 25-ти, бойка дівоха, а далі жінка Ковалева. Грицько, братъ Петренчихм, дядько Іваиівъ, чо- ловікъ не молодмй, літъ иідъ 50. Михаила — . Василь^- ( иоод:- Мотря — , Параски- <• дівчата- Щ е дёякі хлопці і дівчата виходять на вулицю. Старшина зъ Зборні і дёякі сторонні люде. Робится це усе на селі. Дія перша. Чудовна абрява й місяшна нічъ. На прнліеку, на зрубаній, видно давно, деревииі сидятъ дівчата, шість або Й білшъ; зиіспо, одягиені новъ по признаково­ му, бо до хлопцівъ вийшли . Зъ одного боку йде лісъ, а зъ другого геть-геть видно село. ЯВА 1. Дівчата сцівають: 01, та вітеръ повівае, f a вітеръ довівае, Та лози росхиляе. ,Оіі, та маги дочку лае, Мати дочку лае, Та гулять посилае. Ой та гулять посилае: «Та гуляй, гуляй, дошо, «Та поки молодая,— «Ой, та поки молодая;— « Во якъ стара будешь, «То гуляти забудешь»,.. Ой, та гуляла, гуляла, Гуляла, гуляла,— I мати не сшшяла. Ой теперь зупинила, А теперь зупипила Та чужая крайня;— Ой, та чужая крашіа,— Не вірпа дружина, ІЦе іі малая дитииа! Оіі, та ручепьки звъязала, Рученьки звъязала, Та гулять заказала! Ой, та нехай той почуе, ІІехай той почуе, Та що въ степу ночѵе;— Ой, та зь сірими волами, Зъ карими очяма, Щ е й зь чорними бровами!.. Олени. Дівчата; а мене справді батько лае! Ивіа. Іо! О лена. Далебі. Тілько шкода, що не за те, що не ходю гуляти, а за те, що ходю. (Усі сміюцця). Каже: ходи, ходи, та колись я тобі дамъ такой ву- лиці, що довго будешь памьятати. (Упьять усі сміюцдя). А мечі й байдуже! Я , кажу, не ходю… «А хто-жь-то, каже, вигѵкуе на вулиці твоимъ голосомъ? думаешь— но чую »!.. То хтось другий, кажу. (Упъять усі сміюцця). Ив а. ІЦе тобі й нічогоі Ти послухай, що мені с ! …. О лена. Відъ кого? Цеха. Відъ людей… Отъ-хочъ Якименкова не- вістка учора, Боже сохрани, що казала!.. ^ ЛеНдівчата — (°AUa За 6дною| то? що? що? Ивга. Каже, що «якъ ми були дівчатами, такъ до насъ такой орди хлонцівъ не ходило; у пасъ, ка­ же, ніколи такого крику та галасу не було на ву­ лиці, якъ теоера у васъ!.. Цс— каже на мене— до тебе стільки ихъ суне що-вёчіра! це ти ихъ скликаешь»!.. Оттаке лихо, дівчата! ей-жо Богу правда, дівчата! Олена. Отъ потурай брехні!… Я-бъ плюнула ий межи-очі, та й годі! Ивіа. Та я-жъ і лаялась зъ нею ___ навиослі ажъ плакала. Далебі, дівчата! (Жалібно це). Олена. Чор’зна чого й плакала. Ивга. Э , чор’зна чого! Ти-бъ послухала, що во на на мене та на Ивана Петренка витіяла .. Олена (скоро). А що? Ивіа. Та тамъ таке, що й казаіи соромъ .. Та я ий ще колись докажу своей чести . (Сміюцця усі. Замовкли иа хвилину; а далі): Олена (нозіха). Одже, дівчата, мені снаіи хо- чецця; піду я до-дому. Мотря. Та ну, годі: страмовище! і вчора не була, й сегодні біжить. (Замовкли Да.п): Олена. Щ о-жъ-це ні нашихъ, ш зарічапьськихъ хлонцівъ нема? Параска. Э! наші нішли до нихъ на вулицю, а відтёля умісті прийдуть. Іванъ Петренко прихавъ Мнхайла, іцобъ ириходили: я сама чула. Ивіа. Ну, то і Иванъ навіжений! Параска. А цмтьте, дівчата… (Замовкли, ири- слухаюцця). Одже хлопці йдуть! Ивіа. Охъ, ненько, скіки ихъ суне! Параска. Видно, зарічапьськихъ багато. Олена. Оце вньять скажуть, Ивго, що до тебе орда нрисунула. (Регочуцця усі). Ивіа. Матері ихъ трясця, хай кажуть! Буду гу­ ляти, ноки гуляеціія. (Здалеку чутно співи хлопъячі). ,Мотрн. А ну, цитьте. Якои це вони завели? (Нрислухаюцця). Ивіа. «Та колись була роскішъ-воля». Параска. Якъ-разъ. I зарічаньські хлопці йдуть. Ивіа. Та йдуть-же. Олена. На твою голову. (Усі сміюцця. Ивга зітхнула). ЯВ.« %. (Дівчата ирислухаюцця виъять до хлопъачои иіспі, й сами підхоилюють, і съ дёго слова хлопці й дівчата умісті співають. Хлояці вже біля дів- чатъ). О й , не пугай, пугаченьку, У зеленому байраченьку!.. Ой, якъ мені не п у т и , Що велять пани лісъ рубатн!.. Та порубали липки й дубка. Та ніде сісти, гнізда звести!.. Та ніде-жъ сісти, гнізда звести, іМалихъ діточекъ викоіатп!.. Скінчивши пісню, хлопці разомъ: Хлопці. Здорова, дівчата! зъ цимъ днемъ, що сегодня! Дівчата (тежъ умісті). Спаснбі! будьте й ві здорові! (Деякі зъ дівчатъ посхоплювались, чоломкаюцдя зъ хлопцами; деякихъ хлопці постягали. Сміхъ, галасъ, играшки— звісно, якъ на вулиці, куди хлоп- ці прийшли). (Іванъ Петренко ухопивъ Олену за руку, Гзтягъ аъ деревини, де сиділа). Олена. А й !.. (Іванъ веде ии геть, і тоді, якъ міжи другими робицця те, що я казавъ, Іванъ та Олена бала- кають собі любенько; а Ивга не спуска зъ нихъ о- чей). Іванъ. Що сегодня до тебе приходитн на нічъ? Олена. Hi, цуръ тобі, не приходь; бо якъ бать- ко дознаюцдя, то буде мені л х а година. Іванъ. Чого танъ доэнаюцця! не бійсь, не доз- наюцця. (Обіііма й цілуе Олену; та прѵчаецця). Ахъ, ти .моя ясочко!.. Олена. Та ну-бо, цуръ-тобі! відчепись, маро! Іванъ. Отъ коли-бъ мені таку жінку Богъ давъ! Чи аідешъ за мене, Олепо? буду свататн— кажи? (Весело, осьміхаючись, це каже). Олена (тежъ зъ жартомъ, осьміхаючись): Геть, ну тебе, бридкий! Цуръ ему пекъ такому чолові- к ові!… (сміецця). Ивга (кричить): Олено! та йди вже співати; го- ді вамъ голубитись. (Олена і Іванъ підбігли до-гурту. Олена сіла, Іванъ цоложивъ ий на коліна голову). Ивіа. Заразъ видно, хто кого любе: близенько сяде та й ириголубе. Іванъ. А вжежъ! Мотрн (почина, а за нею і всі): Віють вітри, іце й буйпесенькі. Іде дощикъ грімовесеаький На мій садокъ зеленесевький! А въ тімъ садку світлонька нова. У світлонці живе удова; У вдівоньки дочка молода, Виводила вороного коня, Нацувала зъ синего моря. «Вороной коню, помъ води ие пьешъ, «Коиитами сиру землю бьешъ? «Чоыъ тн, милий, не uo-нравді живетъ: «Що-вечіра коня сідлаешъ, «А зъ-півночі зъ двору зъижжаешъ, «А въ світові зъ музиками йдешъ, «Та до мене голосъ иодаешъ»? — Обсади, мила, вишеньками двіръ, — Щобъ не доходивъ голосочокъ мій!.. «Обсади, милий, половину двора— «Щобъ ти— не мій, а я— не твоя*. — Брешетъ, мила! неправда твоя: — Кажуть люде, що иавікъ моя! — Насъ не розлучить ні світъ, ні зоря, — Хиба насъ розлучить сирая земля!—- (Якъ скінчили цю піеию, Мотря підхопила: «Ой здорова, дівчино! чия ти?» швидку иіеню, до тан- цівъ. Хлопці на скрипці та у сошлку підгравають. Співають усі, хлопці й дівчата). (Іванъ схоалюѳцця, тапцюе, а Ивга еобі до Іва- ,на, та. гать відбшлись відъ гурту, та й стали; а. ніжъ останнкни робицця те, що й до того)ч Іівш (шиарко задихавшнсь і стиха): Ча правда, Й«ане, що мати тебе жевиги іочв? Іванъ. Правда. А що? Ивіа. (Буцімъ вуткуючн): Сватай ивнв-;~-щ й рушники для тебе нридбала. Іванъ. (Сміючись): Эге, дівко, оиізниласи… Івіа. Хиба е дівчина? Кого-жъ тв свататимешъ? Іванъ. Не питай, бо стара будетъ. Ивіа. Я знаю кого. , Іванъ. А кого? Ивіа. Олеву Дзюбівяу. Іванъ. А tool хто сказавъ? (Схаменувишоь) : Олена не иіде за менѳ. Ивіа. Овва! хиба вона дурна?’ (Мовъ хряско, грізко): А мене зрадивъ!.. зрадивъ!… leant. (Осьміхаючись): Чого зрадивъ? ні, не зрадивъ… на нічъ прайду. Иыа. Я тебе у потилецю ввжеиу!.. зрадивъ!… Я тоді це згадаю. Михаііло. Т а, ну, вже, йдпч» до-гурту. 0 , тому Іванові треба за дівчатъ вънзя звернут*. Зовсімъ подуріли, бцоланші! Деякі дівчагпа. Та дежъ пакъ!.. завдавъ жалю! Олена. А иоже кому й завдавъ! (Сміецця, по- глядаючи на Икру). (А іванъ і; Ивга екоренько підходять до-гурту). Михаііло. Чуешь, Іваяе?’Буде И тобі те, що квітчиному Нетрові. Мотря. А тону що було? Михаііло Купали, щобъ до чужихъ дівчатъ на нічъ не ходивъ. leant. Іігі, леие не скупаете. Михаила. Ой, гляди! Якъ піймаемо, могоричу не кунишъі то й будетъ у. ставку уночі жабъ по- лохати. Іванъ. Ні, це не той…; (Осьшхнувсь). (Одона устала, буцімъ па друге ніоцѳ хотіла пе- рееісти, та й иибігла до-дому. Хлопці деякі наздо- гінь за нею Дехто кричить: «куди? куди»? Чутно го., о съ Олени о «До-дону!» покрикомъ). Ивіа (устае). Та таки й пора, 6о нізно. Іірог щавайте, ыоиціі (хочо йти ; Василь ии за руку),. Иасиль. Ні, припай. Muxatuo. Пусти, Василю,— вже пізно. Мотря. Ходімо, дівчата. Ивіа. Ходімъ. Прощайте, хлопці. (Дівчата иішли; хлопці сами достались.). Михаііло. А ну, рушай! Ходімъ або до шиику, вбо-що.. (Відіходать хлопці, співаючн): Не топила й вв варіла,-» На принічку жаръ, жаръ; Якъ піду я зъ. сего села. Кошусь буде жаль, жаль! Не топила й не варила, А въ світлонці димно; Якъ піду я зъ сего села, Комусь буде дивно! Не топила й: не варила, На припічку попілъ; Якъ піду я зъ еего села, Зостанецця сокілъ. Не топила й не варила. На припічку каша; Прощавайте, дівчатонька,— Тенеръ мы не вашіс (Частину пісві проснівали на місці, а потімъ пішли снііаючи. Пісня даліг-далі зовсімъ глухнѳ.) ЯВА 3. (Передъ нами друге міеце, тии-жъ таки ночі: хата Олени зъ одного боку, зъ другого клунв, а посередині повіточка. Олена виходѳ зъ-за клуні, входе въ повіточку і— прямо до прииіетки, помоще* ной у кутку.) Олена. Чи то-жъ батько не оглядівсь за ивою? (Поиравля постіль.), , Іванъ (вбіга, аадикавшись). Здорова, Оленоі Олена .— Охъ, лихо! Тю на тебе, якъ ти мене злвиявь! (Іванъ засміявсь, а потімъ обнявъ ии й цілуе.;); ■ і.• ■ • г: : г- . Г Іванъ. Іі чего-бъ то лякацця? ,Олвна (випручуецца і видпиха его). Та ну, геть! Не кричи оттутъ, ато ще почуютъ у хаті. Івань. (Потиху): иі, не почуютъ. Олена, (Буцімъ но рада). I чого нритвривсь? Івань. Якъ чого?— на пічъ до тебе. Насилу відбрехавсь відъ хлоццівъ. Кажу: «додоиу піду»;— брешешъ, кажутъ, кудись на-нічъ. (Сміюцця обое). Олена. Ти повузъ хату йшовъ? Івань. Hi, повузъ клуню. ^Заловили обое). Олвна. Я вже спати хочу. Івань. (Обхвативъ ии зразу, Ц‘луе). Ахъ, ти моя перепілочко! ще-бъ до тебе та не прийтя! Олена. (Відпиха его і зновъ зъ серцемъ.) Та ну-бо, геть, відійди! я буду лягати, Івань. А я—жъ біля т е б е …. А стзростівъ сла- тя? Олена. Що не зъ тобою цодіялось сегодні? Усе зъ старостами носицця. Івань. Женитися хочу. Та й певістки, бачъ, матері треба; такъ і вона гризе голову: женись, пробі…….. Олена. Коли-жъ ти женитися хочешь? Івань. Та мати хотіла, шобъ передъ жнивами, такъ а до осени відпрохався. Олена (смутно). Невже таки ціеи осени? Івань. А то-жъ! Дилі нічого ждати, (осьміхаю- чись) бо ще й тебе хто візьме. (Замовкли, Олена засмутніла; а далі): Олена (смутно:) Чого твон мати така сердита? Івань. Н і„ вона нічогѳ- Олена. Кажутъ, що вона й чоловіка била? Івань. Може, й доводилось коли покійному ззісти товченика; а теиера мати частенько таки зъ пла­ чемъ згадуе его. Олена. Отъ буде орудувати невісткою!…. Івань. Hi, у мене не вгризо. Олвна. Десь подивицця на тебе! Івань. А може: на те мати, Олена. Ти-жъ любишь мене, Йване? Івань. Чи я тебе люблю?! Щ е й вита, буцімъ ве заа. Олена. А мати; твоя не буде сердита, я*ъ ти візьмещъ мене? . • і – іяамв; А матері що? Хиба ий зъ тобою жати? (Замовкли. Олена смутла.) Такъ слати с.тароегівъ? Олена (смутно.) Чого ти иноді, Йване, серди- тий такин? Івань. Коли-жъ ти мене бачвла сердитого? Олена. А якъ ти Михайла би въ …. Я думала, що ти его вбъеш ъ!…. Івань (похмуро). Та й треба-бъ було вбити на- віженого! Олена. Ти и мспе оттакъ будешь бити? Івань. Що це ти?!.. тебе? Тю на тебе. (За­ мовкли; а далі): I чого-бъ, здаедця, засмутніти такъ? Иу бо, Олесю, моя голубочко! (Лескоче и», граецця; вона не відпиха его.) Такъ підешъ? Олена (схаменувшись). Ну, давай вже лягати. Івань. Hi, ти скажи, Олесю, понереду— чи пі­ дешъ за мене? Олена (зъ серцемъ). Оце таки иричепввсь, мовъ репьяхъ до кожуха!. . . Якъ тин, такъ т и и ..,. Івань (жалібно)., Сажи-ба, Олесю? Олена (мовъ не чу .іа). Ти у неділю на складці будетъ? Івань. Буду.— Скажи-жъ бо? Олена. А якъ твоя мши буде лапти та коритя за все? А якъ я ий нічиѵ.ъ не вгожу?— А нкъ вона мене буде бити?— -тоді щ о?… Що тоді за життя мое буде?! Івань. Оце таки, хай Богъ милуе, ие вгодити ! Вона стара,— а старе, якъ мале. Чого ий до насъ мішатись? Буде со -і оттамь на печі кашу исти, а ми будемо госнодарювати. Олена. Ой, гляди, щобъ не нрийшлось кому ча сомъ каятись! А т» мене шануватимешъ? Івань. Та буду—и;ъ! адже не разъ казано гобі I якъ таки тобі но соромъ гакъ муштруват» мене! хиба ми вперше балакаемо нро де?; Олена. Чого мене сумъ такий увивъ? (Задума- ласа), Івань. Ну, такъ я усі двори мину, а прямо до твого. Чуешь. Олесю? Ну бо, не сумуй! буцімъ батька сховала!…. Добро? Олена. Іа й добре-жъ, Івань. Нічого й осени ждати? добре? н. Олена (скоро). Hi вже, нідождемо, Івасеку, до осени, хай вже унь осени! Івань. Бо’зна що! Ну, чи до осени, то й до о- сени. Олена. А цить. (Прислухаюцца). ,Івань (чуха потилицю). А , бодай тобі добра не було! хлоиці идутъ. Чи нікуди сховацця? Олена (зъ-лякомъ). Охъ, лихо, якъ вони кри­ чать! Н у, якъ почѵе батько, то буде мені лихая година! (> дю годину хлопцівъ зъ пъигь вбіга у новітку.) ЯВ1 4. Михаііло. А що, сучий сину, казавъ, шо пій— маю— отъ і діймавъ. Відкупись, ато полякаешъ сю нічъ жабъ у ставку! Іванъ (зъ досадою). Ходімо, хлопці, до шинку,— я могоричу поставлю. (Пішли усі). Олена (одна сидитъ). Щ о-жъ то мені буде, якъ одей галасъ та батько чувъ? Охъ, ненько! (Заду­ малась, сидить смутна; а далі:) У осени заміжъ!.. А Ивга будімъ любе его, бо не дурно люде про ню та про Івана таке кажуть! А мати Іванова?! Та вінъ казавъ, що любе й шануватиме…. А! що буде, те й буде, а буде те, що Богъ дастъ! За другого не піду, бо Йвана кохаю. (Лага). Завіса нада, кінець першои діи. (Продолж. слѣдуетъ.) ЗАМѢТНА В к ТЕАТРАЛЬНЫЯ ЗАІѢТМ . Въ No 38 Прибавл. къ Харьков. Губернскимъ Вѣдомостямъ помѣщены двѣ театральныя замѣтки. Въ первой изъ нихъ авторъ (замѣтка безъ подпи ­ си ) разбираетъ мою комедію я Не первый и не послѣдній» и исполненіе этой комедіи на харьков­ ской сценѣ. Во второй г. ‘ГеоФилъ Нечепуренко извѣщаетъ харьковскую публику о предстоящемъ представленіи на харьковскомъ театрѣ моей комедіи < Институтка ». Первая замѣтка отличается наивностью и без­ грамотностью; вторая несправедливостью. Вы­ писываю изъ первой замѣтки, ва выдержку, нѣс­ колько мѣстъ: 1) Плохой тотъ актеръ, когда онъ и проч. 2) Прочитавши въ * Современной лѣтописи » рецензію на драму (комедію) я Не первый и не послѣдній », мы никакъ не могли составить себѣ понптіе о мнѣніи о ней рецензента и проч. 3) Ей пріятно снова видѣть у ноіъ своихъ не только завлвдѣнную (?) ею особу и проч. (Какъ вамъ правится словцо зовладѣнную? Стоитъ падеша въ обморокъ, — не*правда-ли)? 4) При исполненіи перваго мы чувствова­ ли особенное удовольствіе, при—второю вре­ мя и проч. о 5) Чтобъ сказать что нибудн объ игрѣ г-жи Шелковой въ роли Настасьи Аьвввны, то она, т. е. роль и проч. Довольно этого. Ска­ жите, неужели это по русски? Какъ же рѣшаться писать критику на языкѣ, котораго не знаешь? Вотъ образецъ наивности автора первой замѣтки. «Какъ уіодно, а видѣть предъ собою самаю автора разыгрываемой піесы, а еще болѣе участвующаго въ самомъ спектаклѣ, длн про­ винціальной публики большая рѣдкость. Бла­ годаря такому благородному (?) любопытству, сборы въ этотъ вечеръ были довольно отрад­ ны ». Признаюсь, при чтеніи этихъ строкъ, во мнѣ родилось благородное любопытство увидѣть са­ маго автора первой замѣтки! Во второй замѣткѣ нѣкій г. ТеоФилъ Нечепу- реико, извѣщая о предстоящемъ представленіи * Ин­ ститутки», говоритъ, что эта пьеса въ 3 дѣйст­ віяхъ, что я въ постановкѣ ея на харьковскую сце­ ну принялъ дѣятельное участіе и что ему уда­ лось уже быть на двухъ репетиціяхъ моей ньесы. Комедія яИнститутка» не въ трехъ, а въ че­ тырехъ дѣйствіяхъ. Изъ чего г. Нечепуренко заклю­ чилъ о моемъ дѣятельномъ участіи въ постановкѣ я Институтки» на харьковскую сцену, когда я, до напечатанія его замѣтки, не зналъ, что моей пьесѣ уже сдѣланы двѣ репетиціи? Ясно, что г. Нечепуренко, своею замѣткой, же­ лалъ прислужиться харьковской театральной дирек­ ціи, за что я не могу сказать ему спасибо. Въ заключеніе считаю не лишнимъ объяснить слѣ­ дующее: прочтя на эфишѣ 11 апрѣля, что пьеса моя я Не первый н не послѣдній» названа драмой, а не комедіей, я спросилъ у одного господина, при­ ,надлежащаго къ театральному штату, о причинѣ э – того измѣненія; театральный госиодинъ пресерьезно отвѣчалъ мнѣ, что это сдѣлано съ намѣреніемъ, по­ тому что публика охотнѣе ѣздитъ на драмы. В . Д ьяченко . 27 апрѣля. ЧАСТНЫЯ ОБЪЯВЛЕНІЯ. 1) Прибывшій изъ азіатской Тур­ ціи проѣздомъ об разныя юрода пер­ сидскій подданный, діаконъ православ­ ною исповѣданія Іаковъ Теръ-Кеворкі- анцъ, привезъ съ собою священно-церков­ ныя вещи и разныя святости изъ Іеру­ салима и другихъ св. мѣстъ, для про­ дажи религіознымъ людямъ, какъ-то: разныхъ сортовъ кресты перломутро- вые, роговые и каменные; иконы перла­ мутровыя, кипарисныя, роговыя и ка­ менныя; четки перломутровыя, камен­ ныя, кипарисныя и изъ розныхъ расте­ ній; а также гробницы, сдѣланныя на nodo’ite Гроба Господня въ Іерусалимѣ, изъ перломутра, камня и другихъ ма­ теріаловъ; разныхъ сортовъ покрывала для покойниковъ. Вегъ эти предметы продаются по самымъ сходнымъ цѣ­ намъ. ($00 )— А 2) Продается дорожная карета, на углу мѣщан­ ской и бѣлгородской улицъ, въ домѣ к. Панчепка; о цѣнѣ сиросить въ квартирѣ Федоровой. (110)—.1 3) А р х и т е к т о р ъ , иностранецъ, и- мѣющій уже практику въ Россіи при­ нимаетъ на выгодныхъ кондиціяхъ зака­ зы на устройство во всѣхъ видахъ до­ мовъ, сахарныхъ и винокуренныхъ заво­ довъ и составленіе ихъ проэктовъ. Адре­ соваться въ магазинъ г. Скотти, на Московской улицѣ. (230— 1 4) На моечномъ заведеніи г-жи Рыжовоіі, продается клепка для бочекъ, ободья дубовыя и 2 тарантаса новые. (82 ) — / 5) Отдается квартира со службами, на Николаевской улицѣ, въ д. Всприцкаго. (58J 6 ) Продается рояль, работы с.-петербурі. мастера Беккера; о цѣнѣ узнать въ домѣ ». Лертцера, на Сумской улицѣ. ( 8 5 ; – / 7 ; Продается почти новыіі фаэтонъ, на ле­ жачихъ рессорахъ, хорошей работы, за сход­ ную цѣну,—на Конторской улицѣ, близь быв­ шей питейной конторы, въ домѣ г. Спенглеръ. /130 )—1 8] Дама знающая разныя языки, ищетъ попут­ чицу илн благородное семейство, ди Одессы, или до Кіева; объ условіяхъ спросить въ пригородней сл. Ивановкѣ, у Діакона. (127)— 9 ; Въ 5 верстахъ отъ г. Харькова отдает­ ся па лѣто домъ съ другими хозяйственными постройками; спросить на Скрынниковой у л., въ домѣ генерала Тихоцкаю. (\ 20 )— 2 ,АО) Продается РОЯЛИНО, заЛопанью, на Коцарской улицѣ, въ д. Левандовскаю въ квартирѣ Щоюлева. О цѣнѣ можно узнать тамже или «в домѣ Губина, на Московской улицѣ. /132 ?—2 ІА] За Лопанью, на Блаьовѣщ. улицѣ, въ д. Хрущова прод. сливки бутылками—хорошее молоко и сметана. / 7 4 / -2 А2) Продается за весьма выюдную цѣну, вв «олчанскомъ уѣзд., въ 36 в. отъ Харькова, по Салтовскои дорогѣ, 4 12 д. незаселенной удоб­ ной пахатноа и сѣнокосной земли, въ томъ числѣ 73 д. полустроеваго лѣса. Спросить А. И. Яворскаго, на Михайловской ул., въ д. Шепъ. (183 )— 2 13) За отъѣздомъ, 26 ч. сего апрѣля ль пятницу, св 10 час. утра, будетъ продаваться съ аук­ ціоннаго торга имѣніе подполковника Деллннсга- узена, а именно: домъ съ надворнымъ строені­ емъ и садомъ, состоящій на Петинекой улицѣ, разная мебель, экипажи и домашняя посуда, а также и лошади, по самымъ сходнымъ цѣ­ намъ; желающіе могутъ видѣть оное во вся­ кое время дня. /252/— 3. 14/ Въ Харьковѣ, близь Николаевской пло­ щади, въ доміь г-жи Верховской, за отъѣз­ домъ ротмистра Говоруха-Отрока продаются недорого: туалетъ, образниісъ, двойная кро­ вать еъ ширмою и этажерка—все орѣховаго дерева и новое; а также ГОРОДСКАЯ ДВУМѢСТ­ НАЯ КАРЕТА на лежачихъ рессорахъ, у пряжъ для дышла ■ оглобель съ наборомъ накладнаго эеребра, кучерскіе кафтаны и шляпы и бу­ фетъ, отдѣланный подъ орѣхъ. Вещи эти мамсмо видѣть ежедневно во всякое время; спросить человѣка Федора. /394?— 4 Дозволено цензурою, Харьковъ, 28-го апрѣля 1863 г. И . д. Редактора П. Пузановъ. 45) Честь имѣ» довести до свѣдѣнія публики, что мною открыто портняжесков заведеніе, въ которомъ нринамаются заказы мужескаго платья, по самымъ умѣреннымъ цѣнамъ и новѣйшимъ Фасонамъ. Мое заведеніе находится на Сумской улицѣ, въ домѣ Миллера, противъ дома Роговой. Портной X. Хассѳдбринкъ изъ Бер­ лина. (235)— 5 . 16) съ лондонской в с е м і р н о й і і ы с т а в к и только нто получены НОВѢЙШІЕ ФОТОГРАФИЧЕСКІЕ АПА- РАТЫ, ЗА КОТОРЫ Е ВЫДАНЫ НАГРАДЫ , превосходящіе исполненіе воѣхъ преж- Н И Х Ъ М А Ш И Н Ъ і Пріемъ ежедневно отъ 10 до 2-хъ ча­ совъ. Визитныя карты лакированныя ж не лакированныя 7 р. оер. дюжина. Въ фотографіи ОТТО ЛЮТЦЕ, на Московской улицѣ, въ домѣ Гончаровой. (280)— 2. 17) На дачѣ Рашке, смѣжно съ дачею Завияей- скаго, отдается въ наемъ домъ о шести комнатахъ съ мебелью и кухнею, помѣщеніе для экипажей и лошадей, а также квартиры— одна въ двѣ комнаты, а другая въ одну, съ сѣньми. При дачѣ имѣется куоальня (201)— 3. 48,? Продается дешево, домъ на Петинекой улицѣ подъ No 818; о цѣн.ь спросить лекаря Войцеховскаю, на Зміевской у л . , въ домѣ Фе- сенна. (АЩ — 2